Аналіз твору
Літературний рід твору “Місто”:
епос
Жанр твору “Місто”:
роман
Тематичний різновид жанру: урбаністичний, соціально-психологічний, інтелектуальний роман (роман ідей).
Зауважте! «Місто» вважається першим в українській літературі урбаністичним романом, тобто романом, що детально висвітлює проблеми міського життя. Письменник відтворює атмосферу тодішнього побуту, культурно-мистецького життя Києва, передає неповторну ауру київських кав’ярень, кінотеатрів, базарів, магазинів, зображає колоритні соціокультурні типи (крамарі, вчителі, підприємці, літератори та ін.).
Інтелектуальний роман — твір, у якому порушено філософські питання (сенсу життя, співвідношення матеріального та духовного начал, життя й мистецтва тощо), глибокому аналізу піддано внутрішній світ героїв, висвітлено суперечності між людьми з різними світоглядами.
Історія створення роману “Місто”
Роман було завершено в 1927 р., уперше опубліковано в Харкові 1928 р. Свій задум В. Підмогильний пояснив так: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній».
Письменник прагнув створити модерний роман, відійти від традиційної «селянської» проблематики української літератури, при цьому спирався на досягнення європейської класичної літератури (у творчій манері митця відчувається вплив Оноре де Бальзака, Стендаля, Гі де Мопассана, Еміля Золя тощо).
Літературний напрям роману “Місто”
модернізм
Тема роману “Місто”:
психологічна трансформація вихідця з села в умовах міста, народження письменника.
Головна ідея роману “Місто”:
утвердження думки про суперечливість натури людини-творця, завойовника міста.
Характеристика персонажів роману “Місто”
Степан Радченко
Степан Радченко — головний персонаж роману, талановитий хлопець із села, який вирушає до Києва, щоб вступити до господарського інституту.
Зовнішність парубка приваблива:
«На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м’які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів».
У романі показано величезні зміни в характері та поглядах Степана. Якщо на початку роману ми бачимо дещо закомплексованого сільського хлопчину з досить наївними, проте шляхетними мріями про служіння народові, рідному селу, то наприкінці — дорослу людину, молодого міського інтелектуала, письменника, який досить далеко відійшов від норм традиційної моралі.
Образ Степана дуже складний та суперечливий, показано його численні зовнішні та внутрішні метаморфози. Він, адаптуючись до міста, засвоює нову систему цінностей, постійно змінює жінок. Кожна нова жінка є втіленням певної душевної метаморфози героя.Автор відверто показує як позитивні, так і негативні риси Степана. До позитивних можна віднести його талановитість, працьовитість, наполегливість, сумлінне ставлення до роботи та своїх обов’язків. До негативних — надмірну самозакоханість, егоцентризм, кар’єризм, заздрість до інших людей, зокрема й до друзів, готовність пожертвувати близькими людьми заради власних цілей, неготовність до відповідальності в особистому житті.
Героєві Підмогильного чимдалі більше стає властивим незвичне для української літератури нехтування традиційними моральними засадами. Наприклад, шкодуючи про рішення одружитися з Зоською, Степан цинічно міркує: «Отже, мусить розплачуватись не за гріх, а за власну добрість! І його охопило люте бажання оженити себе силоміць, щоб провчити себе надалі. Хай би знав другий раз, що жаліти інших — це карати себе!»
Проте казати про повне моральне виродження юнака теж не варто, адже він постійно вагається: приміром, після самогубства Зоськи Степан відчуває сильне потрясіння й у нього навіть виникає думка повернутися до рідного села. Він відчуває фальш та порожнечу міського життя, його згубний вплив на себе, проте не може подолати його чари.
Надійка
Надійка — перше кохання Степана Радченка. Це дівчина з його села, з якою він майже не спілкувався, коли жив там, проте потоваришував під час шляху до Києва.
Надія була вродливою синьоокою дівчиною:
«Надійка здавалася йому кращою від усіх жінок на пароплаві. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі».
За характером Надійка була лагідною, покірною, простою. Згодом вона вийшла заміж і дуже змінилася, стала типовою міщанкою.
Наприкінці роману ми бачимо її такою:
«Хлопець побачив на порозі жінку в широкій червоній хустці, що ховала її постать аж до колін. Це була вона, тільки страшенно змінена, майже спотворена, але в чім саме, він ще не міг сказати. Навіть голос її якось інакше бринів, — якось прикро, певно, погордо. Вона злякала його своєю появою, своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом».
Левко
Левко — виходець із того ж села, що й Степан, який раніше за нього поїхав навчатися в Київ.
«Студент-сільськогосподарник з їхнього ж села… Він був лагідний і грубший, ніж дозволяв його зріст, отже, з нього був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном. Сам з діда-прадіда селюк, він чудово вмів би допомогти селянинові чи то казанню, чи науковими порадами. Учився він дуже акуратно, ходив завсігди в чумарці й над усе любив полювання».
Левка можна вважати позитивним персонажем: його основними рисами є чуйність та доброзичливість.
Тамара Василівна
Тамара Василівна — жінка середнього віку, господарка хати, в якій мешкав Степан, його коханка.
Зовнішність жінки описано побіжно, вона була огрядною:
«Хлопець побачив жінку, одутлу й оспалу, в синій, добре знайомій йому сукні, що тепер ледве стримувала повінь її брезклого тіла».
Образ Тамари Василівни досить складний. З одного боку, вона зраджує чоловіка та сина заради власної насолоди. З іншого, її кохання до Степана можна витлумачити і як щось глибше, ніж розвага жінки, яка старіє. З її розмов зі Степаном ми дізнаємося про трагічну історію її життя, її вимушеного шлюбу, з’ясовуємо, що Степан був її єдиним коханням у житті. Після прощання з ним вона втратила надію на щастя.
Лука Гнідий
Лука Гнідий — крамар, рибник, чоловік Тамари Василівни.
«Чоловік у жилетці, з куцою борідкою і сивиною в волоссі». «Крамар був трохи згорблений і тонкий у ногах. Він був невисокий, але худі ноги його здавались довгими й негнучкими… Обличчя його було в зморшках. Щось погноблене було в його очах».
Це негативний персонаж. Зокрема, він знущався з жінки, жорстоко бив її, намагаючись довести до самогубства.
Максим
Максим — син Тамари Василівни, бухгалтер у шкіртресті. Це неоднозначний персонаж. З одного боку, це людина оригінальна, начитана; він виявляв прихильність до Степана:
«Цей юнак, мало що старший від Степана літами, був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку»
Він був занадто прив’язаний до матері, тому дуже образився на Радченка, коли дізнався про його нічні зустрічі з його мамою. А в другій частині твору ми бачимо зовсім іншого Максима — пияка, розпусника, циніка.
Зоська
Зоська — киянка, в яку закохався Степан.
Автор побіжно описує її мініатюрну зовнішність: «Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові»; Її обличчя «було прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха.Воно було на диво жваве, кожен порух душі на ньому зразу ж позначався…»
Вона видавалася Радченкові уособленням усього міського:«Саме міськість і вабила його в ній, бо стати справжнім городянином було першим завданням його сходу. Він ходитиме з нею скрізь по театрах, кіно та вечірках, дістанеться з нею суто міського товариства, де його, певна річ, приймуть та вшанують».
За характером Зоська була не надто серйозна, мрійлива, досить вередлива та примхлива, вона не мала чітких планів у житті:
«Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном».
Дівчина щиро покохала Степана, дуже прив’язалася до нього, і коли він, шкодуючи про свою обіцянку одружитися з нею, дуже грубо образив її, вона не витримала цього й отруїла себе.
Комментарии
Отправить комментарий